Забезпечення обвинуваченому права на захист – одна з основних засад кримінального судочинства. Відповідно до положень ч. 1 ст. 47 КПК захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.
Європейський Суд з прав людини неодноразово констатував порушення права на захист у справах, де захисник формально був призначений, проте не здійснював ефективний захист (див., наприклад, рішення у справі «Яременко проти України»). У зв’язку з цим Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ наголошує на необхідності врахування національними судами такої практики ЄСПЛ та на скасуванні судових рішень за наявності ознак «символічного надання послуг» захисником.
Зазначена проблема не оминула й Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області, два вироки якого скасовані з підстав порушення права обвинуваченого на захист у зв’язку з неналежним виконанням призначеними адвокатами своїх обов’язків, про що суд поінформував директора Регіонального центру з надання вторинної правової допомоги з метою уникнення подібних ситуацій в майбутньому.
_03_03.png)
